Життєві пріоритети, коло спілкування, випробування себе на міцність – гвардієць 5 Слобожанської бригади НГУ Томас розповів про те, як передова змінила його світогляд.
Про це він каже у інтерв’юв групі інформації та комунікації 5 Слобожанської бригади Національної гвардії України.
З нашим героєм ми зустрілись на позиції, де він несе службу, виконуючи завдання з охорони стратегічного об’єкта. Йде дощ, Антон змінюється та заходить у бліндаж, що служить укриттям. Заварюємо каву та починаємо розмову. Командир роти казав, що Томас (саме такий позивний у нашого героя) найбільш позитивна людина, яка є у нього у підпорядкуванні, але навряд чи нам вдасться його розговорити. Так спочатку здавалось і нам.
Позивний Томас обрав на честь літературного персонажа — Тома Соєра, якого Томасом називала тітка Поллі, коли сердилася на нього.
Антон служив строковцем у 2007-2008 роках, був заступником командира взводу зв’язку. Освіта у нього вища, інженер-механік, викладач технічних дисциплін у галузі машинобудування, закінчив Українську інженерно-педагогічну академію. Все життя він працював у галузі важкого машинобудування. Спочатку на «Турбоатомі», потім – на підприємстві з виробництва обладнання для нафтовидобування. Займався контролем якості обладнання та аудитом підприємств, що постачають компоненти устаткування.
«Це дуже важлива функція – перевіряти якість вузлів та складових, бо від цього залежить, наскільки буде працювати вся система», — каже наш співрозмовник.
У перших числах березня 2022-го Антон декілька разів приходив до військкомату, йому обіцяли передзвонити, але так і не зателефонували. Потік охочих служити був тоді великим, тож черговий шанс стати на захист свого міста та країни з’явився, коли у серпні отримав повістку просто на вулиці.
«Протягом лютого та березня обороняли Харків. Коли почався контрнаступ, підрозділ залишився у Харкові охороняти стратегічно важливі об’єкти», — розповідає Антон. Бойовий досвід отримав вже у лютому та березні 2023-го під Кремінною у Серебрянському лісі. Коли вперше заходив на передові позиції вступив у вогневий контакт з російськими загарбниками. Все відбулося на дуже малій дистанції й дуже раптово.
«Спочатку трохи розгубився, бо це був якийсь жах. У якийсь момент мені здавалось, що я абсолютно не був готовий до цієї ситуації, але все закінчилося добре для нас, а для нападників не дуже. Далі вже було трохи легше, — пригадує Томас та додає: Під Кремінною були два місяці. З одного боку — це найважчі місяці мого життя. З іншого — саме тут розумієш ціну життя, дружби, важливість близьких тобі людей. Як не дивно, але все має свою ціну. Це дуже цінний досвід».
У житті Антона багато чого змінилось. Особливо стосунки з друзями. З багатьма він просто припинив спілкуватися. Залишилися лише найближчі та найдорожчі.
«Вся моя робота була пов’язана з перевіркою якості. Це теж, напевно, наклало свій відбиток. Спочатку – перевіряв якість металоконструкцій, тепер – людей, їх разом зі мною перевіряє війна. Але я чітко знаю, що люди, які зараз навколо, – найкращі. Як я дійшов такого висновку? Розумієте, я завжди був людиною, що може знайти спільну мову будь з ким. Але немає сенсу щось казати, якщо співрозмовник думає лише про себе, свій комфорт. Через це я припинив спілкуватися з багатьма близькими, як я думав, людьми. Більшість друзів воюють у різних підрозділах. Всі інші – щось пояснюють, виправдовуються, але мені це вже не цікаво», — твердо говорить Томас.
Командир Томаса з позивним Барбер розповідав, що Антон показав себе лідером ще в «учебці», згуртував та створив команду, яка демонструвала кращі результати. І при цьому залишався скромною людиною, яка зайвий раз не потурбує оточення без важливого питання. Такі само відгуки Томас отримав й за виконання бойових завдань. Саме на таких відповідальних особистостях тримається наша армія і будується Перемога.