Гвардієць Сержант — один із тих, хто прийшов до війська вже у зрілому віці, але став надійною опорою для побратимів.
Про нього розповідає група комунікації Східного ТУ НГУ.
Сьогодні йому 58 років, і за його плечима — не лише повномасштабне вторгнення, а й досвід бойових дій ще з часів війни в Афганістані. До війська жив у Харкові та займався підприємництвом. Проте 24 лютого 22 року для нього все змінилося, як і для мільйонів українців.
«Вторгнення я зустрів у Харкові. Одразу пішов у військкомат, але тоді сказали, що не підходжу за віком. А вже у квітні зателефонували й запитали: «Не передумали?» — звісно, я погодився», — згадує військовий.
Сержанта направили до 5-ї Слобожанської бригади. Після проходження базової загальновійськової підготовки він опинився на фронті — під Балаклією, у районі Явірського. Вересень 2022-го став для Сержанта часом важких випробувань. Він брав участь у Харківському контрнаступі. Далі були Ізюм, Борова. Саме після визволення Ізюма Сержанта призначили головним сержантом роти. Це посада, яка вимагає не лише військової майстерності, а й таланту бути «батьком» підлеглих.
«З 6 вересня ми брали участь у визволенні територій. Після звільнення Ізюма мене призначили головним сержантом роти. Тобі дають людей, і ти ведеш їх на позиції. Ти відповідаєш за те, щоб вони поїли, щоб у них були БК, і головне — щоб вони повернулися живими», — розповідає Сержант.
Найважчим випробуванням для нього став Серебрянський ліс на Кремінському напрямку. Це місце військові називають «лісом привидів», «лісом чудес». Там не було лінії фронту у звичному розумінні — були лише потрощені дерева, бліндажі та ворог, якого іноді чути без рації.
«Ми буквально вигризали цей ліс метр за метром. З листопада 2022-го просувалися крізь хащі, поки майже не дійшли до Кремінної. Ворог стояв через дорогу — метрів сто, не більше», — розповідає Сержант.
Сержант виконував обов’язки старшого на позиції, координував дії бійців і відповідав за людей. Бої були постійними, підрозділ неодноразово потрапляв під важкі обстріли. Під час одного з таких виходів Сержант отримав акубаротравму. Проте він не залишив позиції, поки останній боєць не був виведений у безпечну зону. Доба під безперервним вогнем, евакуація поранених — і лише потім шпиталь.
«Під мінометами були регулярно. Був момент, коли ми майже добу виводили людей із позиції — під обстрілами. Коли відстрілялися, тоді вже поїхав лікуватися», — згадує військовий.
Найболючішою темою для нього залишаються втрати. Спогади про побратимів, які зазнали важких поранень, не полишають і сьогодні.
«Був хлопець — зовсім молодий, йому ампутували руку і ногу. Це ціна нашої свободи, яку неможливо забути або пробачити», — каже він.
Сьогодні Сержант продовжує службу, але вже на іншій посаді — начальника контрольно-технічного пункту підрозділу охорони та забезпечення пунктів управління 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.
«Зараз відповідаю за техніку: перевіряємо, ремонтуємо, відновлюємо. Це теж важливо, бо без справної техніки на фронті ніяк», — пояснює він.
