Позивний «Монгол»: треба цінувати дрібниці

Військовослужбовець 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ на позивний «Монгол» разом із побратимом провів на позиціях під Куп’янськом 120 днів - у щоденній напрузі вони тримали позицію, ховалися від дронів, отримували провіант дронами і розуміли, що до них ніхто не може дійти.

Про це повідомляє 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.

Як вижили і що допомогло вистояти – у розповіді гвардійця.

Юрій, на позивний «Монгол», прийшов до війська в лютому 22-го. У перший же день великої війни його підприємство в Харкові росіяни знищили ракетним ударом.

«І роботи вже не було. Прийшов - одні руїни…» - пригадує Юрій.

Далі були Балаклія, Ізюм, Кремінна, Кліщіївка і знову Харківщина. Куп’янський напрямок. Крайній вихід на передову мав зайняти 2 тижні. А вийшло 120 днів. Разом із побратимом облаштували позицію, застосували весь свій військовий досвід...

«Чим бистріше, тим живіше будеш. Робив такі позиції, так облаштовував, що навіть мої побратими не знали, звідки я вилажу і коли й куди я залажу», - говорить Монгол.

Про бойову роботу на позиції розповідає неохоче. Єдине, каже, всі 120 днів був максимально зібраним. Увесь цей час вони з побратимом провели без нормального сну.

«Від 35 хвилин до от саме два рази таке було. Час 25 і час 38. Ти, коли ти там довгий час, у тебе мозок досить по-другому робить. Ти постоянно, ти постоянно на контролі», - каже Юрій.

Їжу захисникам скидали дронами. Поїсти вдавалося раз на день. І то холодне.

«Якщо два рази - це дуже гарно. А так в основному один раз і то, якщо устигнеш. Їжу переважно не гріли, бо ворог може побачити через тепловізор. А буває з собою маленькі окопні свічки», - розповідає Монгол.

Та найбільше відчувався брак води.

«Ти розумієш цінності тієї ж самої води. Там радий будеш звичайній локшині. А вода це взагалі головний скарб. Бувало таке, що збирали воду. Дощову. Клейонки розстилали», - пояснює Юрій.

При постійному стеженні дронів противника, згадує «Монгол», доводилося залягати в схованку на багато годин.

«До 7 годин. Не міг ні вправо, ні вліво. Таке було», - пригадує гвардієць.

З рідними не спілкувався. Навіть коли випала нагода зв’язатися по рації - відмовився.

«Ти маєш бути сконцентрований на своїй роботі, на увазі, все решту має відсікатись.  Я їм сказав, не турбуйтесь. Увага зосереджена, зосереджена на дронах, на вибухах, на шорохах», - розповідає Юрій.

Але найтяжчим було інше.

Юрій, позивний «Монгол», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ:

«Найтяжче було те, що ти розумів, що ті групи, які заходять, щоб іти тебе змінити з позиції, вони не доходять. І найтяжче не те, що ти себе шкодуєш. Що шкодуєш тих, хто не зміг дійти. До тебе.»

За спостереженням «Монгола», нинішня війна стрімко змінюється, навіть тиждень від тижня.

«І різні касети, і все, все, що завгодно. І міномети різні, в котрих кожну неділю якась зміна йде», - пояснює Юрій.

Через настільки тривале перебування на позиції «Монгол» із побратимом навчилися спілкуватися поглядом. Згадує, коли здавали нерви в одного, другий мовчки помагав зібратися. Це і дозволило протриматися. Після нескінченно довгого виходу наш герой встиг побувати у відпустці. Про своє рішення піти до війська у 22-му не жалкує навіть через 4 роки тяжких випробувань.

«Я знаю прекрасно, що я роблю свій внесок в нашу перемогу. Ось і все. Я цим пишаюсь», - акцентує Слобожанський «Скіф».