«Один — це нуль, два — це один!» - що має знати піхотинець про вибухову справу?
Звичній протитанковій міні ТМ-62 вже понад шістдесят років, втім, попри велику кількість модифікацій, та, здається, безліч способів встановлення, справжній свій потенціал вона розкриває тільки зараз.
Про це повідомляє відділення комунікації Східного Харківського територіального управління Національної гвардії України.
Нею «складали» цілі під’їзди у Торецьку та добре укріплені позиції під Вовчанськом. Скинута з «бомбера» ТМ перетворює на брухт танк чи БМП не гірше за спеціально створений під такі задачі протитанкових ракетний комплекс. Але чи може нею більш-менш безпечно скористатися звичайний піхотинець, який не має спеціальних інженерних навичок? З цим питанням ми розбиралися на занятті з бійцями 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.
ТМ-62 [протитанкова міна] може мати до 7-7,5 кілограмів вибухової речовини, може важити до 10 кг. Гвардійці працюють з макетом із бетону. Він цілком безпечний, проте поводяться з ним, як з бойовим. Відривають невеличкий окоп для укриття, розмотують тонку, але міцну мотузку, яка оминає великий цвях вставлений в ґрунт.
«Зараз будемо імітувати підрив міни ТМ-62 за допомогою УЗРГМ [уніфікований запал ручної гранати модернізований] через розтяжку», — пояснює досвідчений боєць Геша. При цьому він за допомогою липкої стрічки приклеює до танкової міни запал ручної гранати.
«Наш принцип: один — нуль, два — це один! Тому працюємо, як мінімум, вдвох. Один номер на позиції сидить розмотує кабель, інший йде встановлювати міну. Так буде швидше і безпечніше, ніж одному, а ще раптом щось станеться і потрібна буде допомога, – пояснює інструктор Патрон. Далі він коментує тандем ТМ та УЗРГМ. — Чому це зручно? У них, у кожного є УЗРГМ. А от, якщо ти звичайний боєць, і не маєш відповідного ВОС [військово-облікова спеціальність], то у тебе немає доступу до капсулів та детонаторів. Маючи ТМ та УЗРГМ ми отримуємо керований боєприпас для дистанційного підриву. Так можемо руйнувати шляхи сполучення, якісь будівлі, бліндажі, вражати техніку та живу силу противника. Ми отримуємо потужну руйнівну силу в саме в керованому варіанті».
Після того, як Геша здійснив підрив макета, натомість Патрон продемонстрував бійцям, які ураження може завдати звичайний УЗРГМ фактично брилі бетону залитого в металевий корпус. Вціліло не більше 60 відсотків міни. Патрон закликав бути з цим «девайсом» максимально обережним.
«По суті, це як вибух російського «лєпєстка» [міна ПФМ-1 – протипіхотна фугасна міна]. Ваша рука чи нога, не думаю, що міцніше за метал чи бетон. Саме тому нерідко рекомендують окремо тримати запали та гранати, якщо дозволяє ситуація, — ділиться Патрон, а також додає. — Важливо також рухатись у своїх діях від менш небезпечних дій до більш небезпечних. До того як виходите на місце встановлення потрібно все продумати та підготувати заздалегідь, щоб потім все зробити секунд за 30, бо там, на місці, може бути вже дуже страшно».
Наступним етапом стала робота з електропідривом. Цей шлях створення керованого боєприпасу значно надійніший, проте для звичайного стрільця є менш реалістичним: потрібна вибухова речовина (наприклад пластид), детонатор, кабель польовий, підривний пристрій. Треба також розуміти чи вистачить потужності підривної машинки чи пульта, щоб пробити спротив кабелю. Втім, ці знання та навички теж вкрай потрібні піхотинцю, адже фахівців вибухової та інженерної справи завжди бракує.
