Історії Героїв Слобожанських «Скіфів»: підполковник Олена Коноваленкова, , начальник служби соціального захисту

Цей цикл матеріалів – сповідь наших Героїв про те, чому та кого вони пішли захищати, одягнувши гвардійський однострій та взявши до рук зброю, про власні мрії, очікування та впевненість у майбутньому.

Про це розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.

1 липня 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ відзначатиме 33 річницю з Дня створення нашої військової частини. «Відзначатиме»… яке не притаманне війні слово. Втім, ми будемо саме святкувати та відзначатиме День своє

ї частини тим, що ще з більшою силою нищитимемо ворога, який прийшов на нашу землю! Ми будемо відзначати День частини розповідями про своїх побратимів, які щоденно ризикують і, нажаль, віддають своє життя за тих, кого люблять та цінують – свої родини, дітей, коханих, друзів.

І продовжує цей цикл сильна людина, яка знається на військовій справі, пройшла майже всі гарячі точки російсько-української війни від Дебальцевого до «Азовсталі», а зараз допомагає родинам загиблих, поранених, полонених і зниклих безвісті військових – підполковник Олена Коноваленкова, начальник служби соціального захисту.

«Я дуже давно на військовій службі – навіть не буду казати, скільки саме. Лише зауважу, що ані дня, ані секунди не жалкувала, що присвятила своє життя захисту України в лавах Нацгвардії. Жінка та військо. Дехто каже, що нам не має місця серед кремезних чоловіків. Тож, погляньте на мене! Я була інструктором у підрозділі спеціального призначення «Барс», пройшла багато «гарячих точок»: Лісічанськ, Мирна Долина, Лоскутівка, Оріхове, Чернухіне, Логвінове, Дебальцеве, … потім служила в батальйоні спеціального призначення «Донбас», навіть була заступником командира групи розвідки спеціального призначення в «Азові».

Початок повномасштабного вторгнення не був для мене несподіванкою. Задовго до цього я відчувала та знала, що українці недостатньо жорстко відреагували на російську агресію 2014 року, тому новий наступ обов’язково станеться. Початок Великої війни я зустріла у військовій частині у м. Маріуполь. Оточення міста, «Азовсталь», … - я сказала собі, що не можу бути слабкою, навпаки – маю бути прикладом. Це були страшні часи втрат близьких, побратимів. Наприкінці березня я отримала наказ вийти будь якими шляхами з оточеного міста та розгорнути допоміжний пункт управління для подальшої роботи та допомоги членам сімей загиблих, зниклих безвісти, захоплених у полон та поранених військовослужбовців. Я пройшла пішки повз 37 ворожих постів. Як? Відверто – не знаю. Просто знала, що маю! Тим більше, що зі мною були 5 собак – свої та ще ті, яких підібрала в дорозі. Я розуміла, що попри все маю врятувати їх. Тепер зі мною живуть 7 собак. Вони – мої релаксанти!

Вже у Харкові я потрапила до 5 Слобожанської бригади, де стала опікуватися родинами загиблих, поранених, зниклих безвісті. Для мене моя служба сьогодні надважлива! Знаєте, дехто каже, що я складна людина. Так! Коли бачу, що система десь дає збій, що родини загиблих щось не можуть вирішити. Для мене таки ситуації – ніж у серце. І тоді я вже не жінка, я воїн, я, як раніше - спецназ, але соціальний. Заради Слобожанських «Скіфів» та їх родин я відключаю будь-які гальма. І тоді краще не ставати на моєму шляху!»