Щоб знайти нових героїв, ми приїхали на тимчасову позицію одного з найбільш бойових батальйонів 5-ї Слобожанської бригади НГУ.
Розмовляємо з бійцями під час їх нетривалого перепочинку між бойовими діями. Не всі погоджуються, хтось каже, що дуже втомлений, хтось не хоче публічності, але ми наполегливо шукаємо своїх співрозмовників серед бійців, кожен з яких вже Герой.
Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
Як воєнкори ми завершували інтерв’ювати командира роти з позивним Шрам, коли підійшов наш наступний Герой. Це був справжній богатир, хоч і середнього зросту, але такої міцної статури, що напрошувалися думки про Джона Рембо чи подібних персонажів Голівуду. Після теплих привітань побратимів, ротний офіцер пожартував, що це, мов, Спортик, головний сержант, який «за гроші б’є людей». Тому наше перше питання було, чи правда це? Спортік охоче сміється, підхоплює цей явно традиційний жарт своєю відповіддю про те, що батальйон ніяк не побудує ринг, та починає свою розмову.
«Раніше було – бив, адже я професійно займався спортом та працював тілоохоронцем у, скажемо так, не бідних людей. Ось що мається на увазі. А зараз бігаю по посадкам, кукурудзяним полям та захищаю Батьківщину. Зараз я - Гладун Олександр, позивний «Спортик». Головний сержант N-го стрілецького батальйону 5-ї Слобожанської бригади», - розповідає сержант. А ділі, пару секунд ніби збирається з думками та продовжує, мов, з дитинства займався спортом, це були бокс та дзю-до. Був у юніорській збірній України, виборов звання чемпіона України по боксу вже у дорослих. Згадує, що коли служив строкову службу, теж боксував за свою частину. Навички несення стройової служби отримав у радіолокаційних військах, був у взводі розвідки.
Ми закурюємо, але наш герой відмовляється словами «не курю і вам не раджу» та продовжує: «Закінчив технікум, спеціальність електрозварювальник. Але жодного дня не працював за нею. Одразу після строкової став тілоохоронцем. Бували небезпечні ситуації, одного разу нашу машину з клієнтом намагалися розстріляти, іншого разу на замовлення конкурента в автівку мого клієнта заклали вибухівку. Було не скучно, але професія так собі», - з іронією каже Олександр.
Просимо розповісти про повернення колишнього бодігварда вже у Нацгвардію. Спортик відповідає, що у перші дні хотів одразу йти служити, але у нього є родина, двоє дітей. Тому спочатку він відвіз їх на кордон з Польщею, повернувся і лише тоді призвався. Хотів йти у Азов, але одразу не міг знайти свій військовий квиток, тому повістку виписали у Нацгвардію, яка як раз набирала бійців.
«Не жалкую про це абсолютно», - з гордістю каже сержант, та продовжує: «Після невеличкого курсу молодого бійця нас перекинули під Балаклею, там ми закапувалися, мене використовували як розвідника. Разом з ССО-шниками з «Омеги» ми робили дорозвідку, де позиції орків, де в них «очі», де їздить техніка, щоб все це знешкодити».
Далі Олександр пригадує свій перший прямий вогневий контакт на короткій дистанції, що був під Балаклеєю. Наш Герой з іншими бійцями прикривав ССО-шного снайпера, який відпрацював відмінно, зробивши оркам двох двохсотих. Як вже при виході з сірої зони наткнулися на ворожий спостережний пункт, знищили його особовий склад. Що розлючені орки почали щільно накривати з АГС, але нашим хлопцям пощастило - всі повернулись неушкодженими.
За мужність та героїзм Олександр представлений до високої державної нагороди, ми читали опис декількох дійсно важких боїв, але просимо розповісти Спортика про найбільш пам’ятний для нього. Головний сержант батальйону перекидується декількома фразами зі Шрамом, що стоїть та слухає побратима, та продовжує розповідь, іноді перепитуючи, чи не сплутав він підробиці. Нам стає зрозуміло, що бойових зіткнень у Спортика було багато і є з чим сплутати.
«Під Кремінною був бій, орки проривалися, йшли на штурм, всі, хто був на резервній позиції, теж пішли допомагати: я командир тоді шостої, роти, зв’язковий, комбат першого бату та ще три людини. Тоді я трьох орків задвохсотив одразу, а ще двох поранив. У нас, на жаль, одному відірвало гранатою ногу, слава Богу, пришили потім, іншого поранило у руку. Я наклав турнікети обом, і ми з нашим ротним Шрамом (киває на друга) тягнули два кілометри пораненого. Вже казав, що ногу врятували, бо зробили все швидко. Це було дійсно важко, таке не скоро забудеш», - з гордістю, але і з сумом зауважує Олександр.
Просимо Спортика розповісти про його бойову посаду та роль сержантського складу у сучасній війні. Спортик трохи задумується, та відповідає:
«Я - головний сержант батальйону, тому доводиться і навчати тактиці та штурмовим діям нових бійців, але і розвідку теж не полишаю, бо все змінюється швидко, а знання про противника зберігають життя. Вважаю посаду сержантів надважливою. Саме вони знаходяться безпосередньо на позиції та першими приймають рішення, як діяти та що робити, розставляють людей для організації оборони та штурмів. Сержант – це найбільш багатофункційна ланка в армії», - значуще підкреслює Олександр. Далі він розповідає, що у нього багато пропозицій перевестися у інші підрозділи, найчастіше – спеціального призначення, але він хоче воювати саме у нашій 5-й Слобожанській бригаді НГУ.
«Для себе я прийняв рішення, що буду воювати тут, з друзями, багатьох з яких вже немає, але все одно вони навічно з нами. Хочу помститися за кожного з них, вже щось зробив та буду працювати у цьому напрямку і надалі», - рішуче каже Спортик.
Задаємо традиційне запитання, що буде робити сержант Гладун після Перемоги та чи планує знову працювати тілоохоронцем. Спортик мружиться, видно, що не дуже хоче відповідати, але каже:
«Планів після Перемоги не строю, я зараз сконцентрований на тому, що є тут та зараз. Можливо, стану офіцером, але для мене важливіше, коли побратими дякують за те, що я гарно виконав свою роботу та допоміг іншим тут, на нулі. Я і зараз тілоохоронець, просто раніше я захищав одного, а зараз захищаю багатьох - всю країну. Така робота у сержанта НГУ», - завершує розмову боєць, що вміє захищати своїх та бити чужих. І питання тут точно не в грошах.
