13 травня о 14.30 в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» відбудеться відкриття виставки «АНТИТЕКСТ» Харківського літературного музею.
Куратори ЛітМузею на окремих історіях покажуть, як культурна пам'ять українців оприявлювалась упродовж останніх 100 років, що забезпечувало українцям «згадування» після повного «забування», та як Україні сьогодні працювати з сенсами, адже матеріальні носії – експонати – наразі, фізично заховані. І знову – від російської імперської загрози.
«АНТИТЕКСТ» – сховати з метою знищення||заховати з метою збереження.
Що клали в тривожну валізу тікаючи від війни на початку 1940-х? Як поверталась пам'ять про постать Гната Хоткевича? В чому сила «Самвидаву»?
Яку роль в збереженні нашої історії зіграли так звані «Спецфонди» та ким приймались рішення про знищення нашої культурної памʼяті – виставка «Антитекст» відповідає на всі ці питання.
«Коли ти дивишся літературний журнал 20-х років, а він залишився всього в трьох екземплярах, і один з них знаходиться у Харківському ЛітМузеї, починаєш зовсім по іншому відноситись до текстів, які в ньому опубліковані. Особливо, коли розумієш, чому залишилось всього три примірника. Через цензуру, репресії та фізичне знищення, одиниці текстових носіїв потрапляли в «Спецфонди», – і от як би ми не ставились цього «спеціального зберігання» з обмеженим доступом або взагалі з позначкою «Таємно», а все ж виходить, що з точки зору історії вони зіграли невелику позитивну роль», – розповідає Тетяна Ігошина, кураторка виставки «Антитекст», наукова співробітниця ЛітМузею.
Виставка «Антитекст» про те, як тексти впливають на формування нашої культурної памʼяті. Саме історією текстів ХХ століття та їх авторів ми хочемо показати, що відбувалось з українською культурною спадщиною, яка не вписувалась в рамки офіційної доктрини совєтського режиму та десятиліттями існувала у «захованому» стані. Експозиція показує як радянська влада знищувала тексти чи ховала у спеціальних фондах без доступу широкому загалу, переслідувала їх авторів, карала навіть за знання про ці тексти. Ті, хто наважувався зберігати заборонені твори, мусили їх ховати – аби колись мати можливість передати культурну пам’ять наступним поколінням.
«Дуже важливо говорити і про те, чого ми не знаємо, адже незнання нашої історії на нас так само впливає, як і її знання. Ті тексти, які нам відомі, вони впливають на наше культурне формування, на нашу культурну памʼять. А якою би вона була, якби мали доступ до “текстів-фантомів”, які вже назавжди втрачені? Отже ми повинні і говоримо про велику частину втрачених текстів», – підкреслює Тетяна Ігошина, кураторка виставки «Антитекст», наукова співробітниця ЛітМузею.
Заховати аби зберегти, чи сховати аби знищити – в який момент політичний режим або його жертви приймали те чи інше рішення? Візуальна частина виставки «Антитекст» підсилена кольоровим рішенням. Саме колір стає провідником для відвідувача, своєрідною навігацією. А сучасні графіті, створені дизайнерами графічного бюро «GRAFPROM studio» поєднують історію минулого століття з нашою реальністю.
«Чорний колір в виставці символізує заховування творів з метою їх знищення, порожнечу, забуття. Під цим кольором історії авторів, чиї долі були понівечені арештами, увʼязненнями, розстрілами, а їх тексти вилучені під час обшуків та знищені, безжально цензурувані або спотворені. На противагу чорному – білий колір. Білим в виставці ми позначили історії текстів, які були заховані з метою їх збереження. Твори та рукописи заховувались серед сімейних архівів, переписувались, або перевидавались в підпільних типографіях та розповсюджувались таємними каналами як самвидав.
На перетині двох кольорів утворюється сірий колір. Сірий – момент прийняття рішення. Саме в «сірій зоні» приймались рішення про долю неоднозначних явищ, творів, текстів, рукописів чи їх авторів. І ми вважаємо, що саме цей момент прийняття рішення сприяв збереженню чи відновленню текстів, які вплинули згодом на формування нашої культурної памʼяті», – розповідає Лідія Калашникова, кураторка виставки, співробітниця ЛітМузею.
У програмі відкриття 13 травня:
14.30 - виставка відкрита для самостійного огляду відвідувачами;
15.00 - виступ львівського музиканта Юрія Йосифовича. У виступ увійдуть пісні НОВОЇ АВТЕНТИКИ, вибрані для даного місця та заходу з думкою про поетів Розстріляного відродження, а також написані нещодавно Йосифовичем – такі, як За горами гори? Вероніка? Бий
15.45 - говоримо про виставку разом з гостями
16.00 - короткі бліц-екскурсії від кураторів; презентація мерчу виставки;
17.00 - лекція Євгена Стасіневича «Роман-фантом: «Вальдшнепи» Миколи Хвильового»
Захід безкоштовний.
«Антитекст» в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» триватиме до 31 серпня.
Виставка локалізована англійською мовою, пересувна, планується експонуватися не тільки в Україні, а й в Європі.
Кураторська група: Тетяна Ігошина, Лідія Калашникова, Євгеній Стасіневич, Сергій Кангеларі, Тетяна Пилипчук, Ірина Григоренко
Партнери: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Майстерня DVORNIKOV_DESIGN
Дизайн: GRAFPROM studio.
Переклад на англійську: Ярослава Стріха
Фінансова підтримка друзів:
- Софія Онуфрів та Перекладацька спілка translit.: Софія завжди підтримувала музей. Сьогодні завдяки їй та спілці музей створює дві виставки.
- Пларіум Юкрейн - соціально-відповідальний бізнес, підтримує ЛітМузей.
- Міхаель Целлер - резидент Харківської літературної резиденції, наша дружба триває з 1990-х років. На резиденції написав твір «Каштани Харкова». Не залишився осторонь і в Lion's Club of Wuppertal прочитав лекцію про Харків і свою книгу, зібрав кошти для нашого музею.
- Юрій Андрухович на врученні йому Премії Гайне в Дюссельдорфі організував збір коштів для нашого музею і особисто підтримав нас.
- Ukrainian Emergency Art Fund: вагому підтримку виставці забезпечили Ukrainian Emergency Art Fund та відома американська художниця Дженні Хольцер, з якою Харківський ЛітМузей співпрацював в рамках її великої персональної виставки в музеї К21 в Дюссельдорфі.