Слобожанський «Скіф» 120 днів тримав позицію під Куп’янськом

120 днів разом зі своїм побратимом під Куп'янськом тримав позицію нацгвардієць на позивний «Капа».

Про це повідомляє 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.

Їх не могли поміняти, бо в небі постійно чатували ворожі дрони. Виходили оборонці теж із боєм. І хоч за цей час він схуд на 25 кілограмів, боєць зізнається: тримала його думка про родину та трирічну донечку.

Війна для Юрія почалася ще 2014-го, коли довелося виїжджати з рідної Донеччини. Займався боксом, звідси й позивний «Капа». Вчився на кухара, мріяв викладати фізкультуру школярам. Але почалося повномасштабне вторгнення. І Юрій пішов до військкомату.

«Напевно, собі щось доказати, що я щось можу, щоб не прийшли до нас «товариші» в дім», - пояснює своє рішення одягти однострій Юрій.

Спершу в ДШВ, а згодом - у лавах 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ  «Капа» боронив Вовчанськ. Та найтяжчим, каже, був останній вихід з позицій з-під Куп'янська. Там разом із побратимом він перебував 120 днів.

«Ворог не давав просто зайти ні одній групі, щоб нас поміняли. Там то ФПВ, то міномет. Ну, якби розбирали. Ну, хлопці не могли дійти, там «трьохсотилися» - пригадує «Капа».

Усе необхідне бійцям побратими – гвардійці скидали дроном.

«Скидали вночі «Бабою Ягою» нашою улюбленою. - Що скидали? - Тушкованку. Ну, в принципі, замовлення приймали, там могли й в магазині купити, все, що треба, купували. Тому проблем із харчуванням взагалі не було», - розповідає Юрій.

Їм пощастило - розповідає Капа. Противник ще не виявив їхню нову позицію. А з неба надійно прикривали рідні дронарі. Та все одно доводилося бути напоготові цілодобово.

«Вдень ніхто не спав. Це треба слухати, дивитися, а то там ще підвал був такий, ну, незручний, бо чутність погана. Ну, спали за добу загалом години по три максимум», - говорить Юрій.

За всі 120 днів «Капа» лише раз зміг зв'язатися з рідними. Допоміг командир.

«По рації поздоровляв дитину з днем народження. Я, коли вже приїхав, купив планшет, бо вона вже YouTube гортає. Планшет, ведмедика і щось ще, і якусь велику коробку цукерок», - дуже ніжно проговорює Юрій.

Тільки за 4 місяці, коли почалися густі ранкові тумани, дочекалися заміни. Однак повернутися назад було дуже складно.

«По нас працювали, напевно, години три-чотири. Міномети, ФПВішки, там чого тільки не було, скиди. І крайня ФПВішка прилетіла і, вийшло, ну, вона була з зарядом, типу заряджена, ну, якщо там наступиш чи щось, вона підірвалася б. І вона прямо у вхід впала. І ми сидимо, думаємо, що робити. Ну, ми звідси не вийдемо, напевно», - розповідає Слобожанський гвардієць.

Щоб вийти, бійці розібрали цегляну стіну.

«Я взяв той пеньок, і почав гупати по стіні. Вона почала осипатися. Почала потрошку сипатися, хлопці почали допомагати... Порозбирали ці цеглини, а потім уже, ближче до ранку, там годин у 5, лопатою землю почали штрикати, проштрикнули, світ побачили. Ну, і все, ми в дірочку вискочили й вийшли», - посміхається «Капа»

Іти назад після 120 днів майже без руху було тяжко.

«Я заходив, важив - 100 кг, вийшов - 75 кг. І при цьому ще тоді, як ми виходили, треба було пройтися 11 км. Ну, а м’язи атрофувалися, все атрофувалося. Було тяжкувато», - каже Юрій.

«Капа» пригадує інші виходи з позицій під Куп'янськом. Бувало, натрапляли й на росіян.

«Він іде з 5-літровою баклажкою за водою, коротко кажучи, кудись шурує. Без броніка, без автомата, взагалі. Ну, їм сказали, що тут взагалі нікого нема. Типу ходить на розслабоні. Ні, географію вони не вивчали. Просто більшість людей, реально, у них максимум місяць там, тільки після навчання», - розповідає Юрій.

Нині «Капа» у відпустці. Каже: після такого бойового досвіду став більше цінувати прості речі.

«Переосмислив. Навіть попити водички. Це взагалі, бл*н, раніше якось не звертав увагу на це, а як з позиції вийшов. Господи, я її не можу напитися, яка вона смачна!», - зізнається Юрій.

А ще спілкування з друзями та родиною. Тому, доки у відпустці, дорожить кожною миттю.