Війна – це не лише бої на передовій, це ще й постійна готовність діяти там, де ситуація може змінитися за лічені хвилини.
Про це повідомляє 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
Саме за таким принципом працює взвод реагування 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України – підрозділ, створений для оперативного виконання завдань із забезпечення безпеки та реагування на загрози.
Серед тих, хто несе службу у його складі – сержант Владислав, старший оператор екіпажу РЕБ. Свій шлях у війську він розпочав ще у 2015 році, а з 2019-го служить у лавах 5-ї Слобожанської бригади «Скіф».
«Я сам підписав контракт у липні 2015 року. Спочатку був стрільцем, згодом снайпером. А коли створили наш новий взвод реагування, перевівся на посаду старшого оператора екіпажу РЕБ», – розповідає військовослужбовець.
За роки служби він неодноразово змінював напрямки роботи, однак незмінним залишалося одне – готовність виконувати поставлені завдання.
Сьогодні його підрозділ працює спільно з патрульним батальйоном, забезпечуючи службу на блокпостах та виконуючи широкий спектр завдань оперативного реагування.
«Блокпости – це лише частина нашої роботи. Взвод поділений на відділення, кожне має свої функції та напрямки діяльності. Якщо виникає загроза або надходить команда, ми повинні бути готові діяти негайно», – пояснює сержант.
У службі взводу реагування немає поняття спокійна зміна. Навіть під час відпочинку кожен військовослужбовець розуміє: виклик може надійти будь-якої миті.
«Зараз може бути повністю спокійно, а за хвилину ситуація кардинально змінюється. Ти відпочиваєш, але надходить команда – і всі миттєво екіпіруються та висуваються на позиції», – говорить військовий.
На запитання, скільки часу йому потрібно, щоб перейти від сну до повної бойової готовності, відповідає без вагань:
«Якщо я сплю і мене будять по тривозі, мені потрібно приблизно чотири хвилини. За цей час я одягаю спорядження, беру бронежилет, каску, протигаз, зброю, займаю визначену позицію та доповідаю про готовність».
Саме така швидкість реагування є однією з ключових вимог до особового складу підрозділу.
Взвод реагування був сформований відносно нещодавно. Більшість військовослужбовців до цього служили в різних підрозділах, тому одним із головних завдань стало налагодження взаємодії.
«Коли взвод тільки створили, ми фактично не знали один одного. Тому проходили бойове злагодження. Три дні працювали на полігоні: стрільби, тренування, відпрацювання алгоритмів дій. Кожен відповідав за свій напрямок, але водночас ми вчилися діяти як один механізм», – розповідає сержант.
За його словами, бойова ефективність підрозділу напряму залежить від взаємної довіри між військовослужбовцями.
«Своїм побратимам я довіряю на сто відсотків. Без цього в нашій роботі нікуди. Не менш важливою є довіра до командира. Наш командир – бойовий офіцер. Для мене головне, щоб людина мала реальний бойовий досвід і могла вести за собою особовий склад. Саме таким і має бути командир».
Попри роки служби, військовий зізнається: найбільший адреналін він відчув на початку повномасштабного вторгнення.
«Тоді все було новим і незрозумілим. Було справді гаряче. А потім звикаєш до певних речей, хоча повністю звикнути до війни неможливо».
Одним із найяскравіших епізодів останнього часу став нічний виїзд у район важливого об’єкту після повідомлень про можливу активність противника.
«Нас підняли серед ночі. Швидко поділили на групи, завантажили й відправили. Ніхто особливо не знав, що саме нас чекає. Приїхали, зайняли резервні позиції та перебували в повній бойовій готовності до ранку. У бій тоді не вступали, але саме це очікування було дуже напруженим», – згадує військовослужбовець.
За його словами, іноді очікування може бути складнішим за безпосереднє виконання завдання.
«Ти ніколи не знаєш, що буде далі. Можеш виїхати на годину, а залишитися на тиждень. У цьому і є специфіка нашої служби».
Робота військового вимагає не лише психологічної стійкості, а й хорошої фізичної форми.
«Один лише бронежилет із плитами важить близько десяти кілограмів. Додаємо автомат, магазини, каску, протигаз – і виходить серйозне навантаження. Але коли надходить команда, про вагу спорядження вже не думаєш».
Значна частина роботи підрозділу пов'язана зі службою на блокпостах. Саме тому військовослужбовцю часто доводиться стикатися з різними реакціями цивільних.
«Дехто думає, що військові на блокпостах лише й чекають, щоб когось затримати. Насправді людина показує документи й рухається далі. Ми виконуємо завдання із забезпечення безпеки», – говорить він.
Окремо сержант наголошує на відповідальності кожного громадянина під час війни.
«Захист держави – це обов'язок кожного громадянина. У прифронтових містах люди бачать наслідки війни щодня і сприймають її зовсім інакше. Коли бачиш зруйновані будинки або втрачаєш дім, багато речей починаєш оцінювати по-іншому».
