Вони всі різні: за віком, характером та професіями, але, коли прийшла війна, ці люди покинули домівки, родини, роботу й пішли захищати свою землю.
Це добровольці. Їх внесок важко переоцінити, адже на першому етапі війни Україна зіткнулася з тим, що далеко не всі професійні військові були готові захищати свою державу.
У день українського добровольця гвардійці військової частини 3057 поділились спогадами про свій бойовий шлях на сході країни.
Старший лейтенант Олена Коноваленкова до початку бойових дій вже мала військовий досвід - вона проходила службу в спецпідрозділі однієї з частин Внутрішніх військ МВС України. Після закінчення контракту Олена працювала у приватному детективному охоронному агентстві.
З початком війни, в якості волонтера допомагала нашим військовим. Під час волонтерства, жінка на власні очі бачила всі жахіття війни, тому вирішила для себе, що прийшов час активних дій.
«Під час чергової поїздки в зону АТО в якості волонтера у серпні 2014 року, тоді внаслідок бою, неподалік Маріуполя, загинуло шестеро наших Нацгвардійців, серед яких був і мій товариш, з яким я служила ще у Внутрішніх військах. Після побаченого й пережитого, повернувшись додому, одразу ж пішла до військкомату і сказала, що хочу служити у батальйоні «Донбас», який на той час вже входив до складу Національної гвардії України», - поділилась старший лейтенант Олена Коноваленкова.
У грудні 2014 року Олена, пройшовши відповідну двотижневу підготовку, була направлена для виконання бойових завдань в зону проведення антитерористичної операції. В складі батальйону «Донбас» вона брала участь у боях за Лисичанськ, Дебальцеве, Широкине та Павлопіль.
Старший сержант Дмитро Хітько народився і виріс на Дніпропетровщині. До війни хлопець працював на металургійному заводі дифектоскопістом.
«Мене надихнув подвиг українського народу під час Революції Гідності, коли люди виборювали свободу. Після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі не міг бездіяльно сидіти. Одного вечора в соціальній мережі мені на очі потрапила об’ява про набір до добровольчого спецбатальйону міліції «Дніпро-1». Я звернувся. Зібравши необхідні документи та пройшовши комісію мені вдалося потрапити туди», - згадує Дмитро.
У складі добровольчого підрозділу Дмитрові брав участь у боях за Мар’їнку, Піски та Іловайськ. Згодом хлопець приєднався до лав Національної гвардії України.
Солдат Владислав Суханов перед тим, як потрапити на війну також працював на металургійному підприємстві у Маріуполі.
«У 2014 році, я бачив свавілля та беззаконня, що відбувалися в моєму рідному Маріуполі. У місті панував хаос, стрілянина, захоплення будівель міськради, управління міліції, спроба захоплення військової частини... Центр міста був перекритий барикадами, містом ходили незрозумілі озброєні люди. Ті страшні події змусили мене замислитись над моїм майбутнім. Саме тому я вирішив стати на захист свого рідного міста і своєї країни», - поділився хлопець.
Владислав поповнив лави добровольчого батальйону поліції «Артемівськ», у складі якого брав участь у звільненні від терористів Авдіївки, Красного Лиману, Зайцевого та околиць Горлівки.
«В Авдіївці, під час переміщення нашої колони, до ворожих позицій було десь з півкілометра», згадує гвардієць, «пострілами ворожого снайпера, на моїх очах, було вбито декількох побратимів, які їхали на «броні». Було страшно, але коли тоді я згадував за що б’єшся, то це переважувало страх».
Гвардієць на псевдо «Еліон» родом з Первомайська Луганської області, який на даний час знаходиться під контролем окупанта. У довоєнний час він займався підприємництвом: мав свою фірму та декілька магазинчиків. Коли його рідне місто захопили сепаратисти, він покинув все, і разом зі своїм товаришем на псевдо «Чемпіон» поповнив лави теперішнього спецпідрозділу Нацгвардії «Азов», який на той час був підрозділом патрульної служби міліції особливого призначення МВС України. Згодом боєць втратив двох своїх побратимів – Аксьона та Чемпіона, з якими він товаришував ще до бойових дій.
«День добровольця я не вважаю святом чи видатним днем. Для мене свято буде тоді, коли з української землі зникне остання нога окупанта і українські землі повернуться під наш контроль», - зазначив гвардієць.
Старший сержант Сергій Красюк народився і виріс на Хмельниччині. У 15-річному віці хлопець із родиною перебрався жити у Херсонську область, звідки згодом був призваний на строкову службу до військової частини Внутрішніх військ на Львівщині. Одразу ж після звільнення в запас виявив бажання стати на захист держави у якості добровольця – опинився в батальйоні «Донбас».
«День добровольця для мене - це символ того, як кращі сини своєї країни добровільно багато чим пожертвували, взявши в руки зброю. Вони пішли на захист своєї країни в найважчий для неї час. Вибити противника з нашої землі і помститися за загиблих побратимів ‒ для мене справа честі», - поділився гвардієць.
Це лише кілька прикладів історій наших добровольців. Насправді їх набагато більше. Без них Україна навряд чи змогла б стати такою, якою вона є зараз.
