У Харкові біля пам'ятника Шевченку прощалися з відомим волонтером і бійцем Збройних Сил України Яною Червоної, яка загинула на фронті два дні тому.
2 квітня в бліндаж, де знаходилися наші бійці, потрапила ПТУР. Загинули двоє - Яна Червона і боєць 54 окремої механізованої бригади молодший сержант Олександр Мелютін. Сьогодні харків'яни прощалися з Яною.
Біля пам'ятника Тарасу Шевченку зібралося близько семисот чоловік. Прийшли рідні, друзі, бойові побратими, командири і просто ті, хто її знав і поважав.
В'ячеслав Власенко, позивний «Філін», командир батальйону спецпризначення «Донбас-Україна» розповів про її останньому бою:
«Мені прийшла доповідь, було пряме попадання в бліндаж, де знаходилося два бійця, в тому числі Яна Червона. Операція ворога була спланована, чітко спланована. О 13 годині почався обстріл 82-міліметровими мінометами, о 13:30 за допомогою дрона ворог контролював ситуацію.»
За словами комбата, саме ця позиція найбільше потрібна була ворогам. Вона перебувала на стику зон відповідальності двох підрозділів. Якби її захопили - в нашу оборону був би вбитий клин, який потім ворог спробував би розширити. Тому бій був дуже жорстоким.
Коли прийшло повідомлення про те, що в бліндаж, де була Яна, догодила ракета, залишалася ще надія, каже «Філін». Неможливо було повірити в те, що Яни не стало, адже ще вранці, зовсім недавно, поспілкувалися в фейсбуці. І скільки разів були випадки, коли міни та снаряди потрапляли в бліндажі, а люди залишалися живі. Але не цього разу…
Три з половиною години неможливо було підібратися до позиції Яни. А коли бій стих, побачили, що бліндаж повністю зруйнований, а всі, хто в ньому перебували, поховані під більш ніж двометровим шаром землі. Але надія ще залишалася і бійці буквально руками розгрібали завал. Але немає…
Шістнадцятого квітня Яні б виповнилося сорок років.
Разом з нею загинув і молодший сержант, боєць п'ятдесят четвертої окремої механізованої бригади Олександр Мілютін. Він був родом з Бахмута. Тільки ввечері, каже комбат, загиблих вдалося вивезти з червоної зони.
Кулеметницю батальйону спецпризначення «Донбас-Україна» поховали на Алеї Слави вісімнадцятого кладовища.
Волонтер Максим Зеленський розповів про те, що Яна була активною учасницею Майдану. Потім, коли почалася війна, вона стала активно допомагати армії і добровільним батальйонам. Щотижня Яна везла вантаж для наших бійців. А в 2016 році вирішила підписати контракт з міністерством оборони, пішла служити в армію.
Там Яна з самого першого дня була на передовій. Спочатку в 54 окремій механізованій бригаді, потім - в 46 батальйоні спеціального призначення «Донбас-Україна». Казала, що це кращий батальйон серед усіх збройних сил. Останнім днем її служби стали 2 квітня 2019 року.
Війна - не жіноча справа, говорив, звертаючись до присутніх капелан. Але що робити, коли зовсім поруч йде війна, а багато чоловіків ховаються від військкоматів? А ще багато і багато хто говорить, що це - не їхня війна і вони не розуміють, за що воюють наші бійці на Донбасі. Американські військові - говорив капелан - вже дали чітку відповідь на це: «...Вам стане зрозуміло, за що ми воюємо, якщо ми перестанемо воювати».
А жінок на війні зараз багато. За словами «Філіна», в його батальйоні близько 50 жінок служать на різних посадах. У тому числі і на бойових.
Все перевернулося на цій війні. Багато що в армії тримається на жінках. А коли їх проводжають в останню путь, плачуть чоловіки.