Історії Героїв Слобожанських «Скіфів»: Матушка
Цей цикл матеріалів – сповідь наших Героїв про те, чому та кого вони пішли захищати, одягнувши гвардійський однострій та взявши до рук зброю, про власні мрії, очікування та впевненість у майбутньому.
Про це розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
1 липня 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ відзначатиме 33 річницю з Дня створення нашої військової частини. «Відзначатиме»… яке не притаманне війні слово. Втім, ми будемо саме святкувати та відзначатиме День своєї частини тим, що ще з більшою силою нищитимемо ворога, який прийшов на нашу землю! Ми будемо відзначати День частини розповідями про своїх побратимів, які щоденно ризикують і, нажаль, віддають своє життя за тих, кого люблять та цінують – свої родини, дітей, коханих, друзів.
І відкриє цей цикл людина з дуже добрим серцем та величезним прагненням допомогти іншим – медикиня нашої бригади на позивний Матушка.
«Я народилася і виросла на Луганщині, в промисловому містечку Лисичанськ.
Це місто з просто дивовижними краєвидами, це Богом поцілована земля, ми лагідно називали його Лисиче над Дінцем. Це місто, яке подарувало світу видатного творця Володимира Сосюру.
В мене велика родина, частина з якої нажаль мешкала в рф. Ця війна, яка почалась для мене не 24 лютого 2022 року, а ще в 2014 році, забрала в мене все - всі 45 років мого довоєнного життя. Вона роз'єднала мою родину, забрала мій дім, улюблену роботу, справу мого життя, забрала безтурботне дитинство моїх дітей, спокійну старість моїх батьків, вона забрала мою Луганщину!
Але, ця війна, познайомила мене з багатьма дуже гарним і натепер дорогими мені людьми. Ця війна подарувала мені ще одну родину, саме родину, і не інакше! Поруч зі мною не просто побратими з якими багато пройденого, поруч зі мною мої рідненький братики і сини!
Ця війна показала мені скільки в нас щирих безкорисливих людей, здатних віддати останнє для незнайомої людини. І тепер я знаю, що в кожному куточку моєї батьківщини є рідна моєму серцю людина! Я там де потрібна, поруч зі своїми самими рідними і близькими. Я спокійно дивлюсь в дзеркало зранку, я спокійно дивлюсь в очі людям, мені не соромно за себе. Жаль тільки, що діти зростають без мами, але жити вони будуть у вільній Україні!»
