Історії Героїв Слобожанських «Скіфів»: головний сержант, старший технік мінометної батареї Родіон Мерчанський, позивний Пастор

Цей цикл матеріалів – сповідь наших Героїв про те, чому та кого вони пішли захищати, одягнувши гвардійський однострій та взявши до рук зброю, про власні мрії, очікування та впевненість у майбутньому.

Про це розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.

1 липня 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ відзначатиме 33 річницю з Дня створення нашої військової частини. «Відзначатиме»… яке не притаманне війні слово. Втім, ми будемо саме святкувати та відзначатиме День своєї частини тим, що ще з більшою силою нищитимемо ворога, який прийшов на нашу землю! Ми будемо відзначати День частини розповідями про своїх побратимів, які щоденно ризикують і, нажаль, віддають своє життя за тих, кого люблять та цінують – свої родини, дітей, коханих, друзів.

І продовжує цей цикл горда людина - позитив, будь-яка зустріч з якою надихає – Родіон Мерчанський, позивний Пастор, головний сержант, старший технік мінометної батареї 120 мм. Родя отримав тяжкі поранення, але не склав руки, не озлобився, а зібрався та все переміг, відновився та став активно займатись спортом. Причому, майже всіма видами одночасно: плаває, підкидує гирі, бере участь у кросфіті, ....

«Я щаслива людина, в мене є своя справа, я роблю її добре. Я бачу результати нашої роботи і розумію важливість наших дій. Ми зупинили вже не одну спробу штурму, бо можемо не лише накривати площі, а й по окремих цілях ювелірно відпрацьовувати.

До Великої війни я також був щасливим. Я робив те, про що багато хто мріє, але не всі наважуються. Я був мандрівником, туристом професіоналом.

На кінець лютого 2022-го я знаходився у Британії. Жахливі новини з України все змінили. Ми з друзями зібрали речі та терміново вилетіли додому. На момент, коли наша машина перетинала кордон, ми побачили довгу чергу у зворотньому напрямку. Всі виїздили - сотні автівок, а в Україну прямували лише декілька.

В мене був ще з армії досвід артилериста, то ж я шукав, де зможу стати в нагоді. Так я доєднався до Слобожанських «Скіфів». Довелося побігати у піхоті, отримати поранення і відновитися. Зараз я знову в строю, але тепер вже мінометник.

Я тут не заради звань, не заради статусу. Я тут, щоб був мир. І якщо моя служба наблизить Перемогу хоча б на день — значить, усе недарма.

Я бачу, як змінюється моя країна, і знаю, зміни не приходять самі, їх виборюють.

Форма Слобожанськіх «Скіфів» мені рідна. Я зміню її лише на свій туристичний потертий рюкзак. Але то буде трохи згодом.»