Фронтові маршрути Слобожанського «Скіфа» Ярослава
Ярослав – водій роти охорони та забезпечення пунктів управління 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ, його служба — це тисячі кілометрів, нерідко під обстрілами, десятки врятованих життів та щоденна відповідальність за тих, кого везеш.
Так розповідає про нього 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
Ярослав починав служити у 2020 році строковцем 3 бригади оперативного призначення. Саме там, за його словами, він засвоїв головний принцип військового водія — відповідальність. Не лише за технічний стан машини чи обраний маршрут, а насамперед за людей.
Для нього кермо – це не лише механізм, це те, чому ти довіряєш життя — своє та побратимів. У бойових умовах водій повинен проявляти швидкість реакції, вміння змінити маршрут і зберегти особовий склад у моменти критичної небезпеки.
7 лютого 2022 року Ярослав вирушив на ротацію на Луганський напрямок. А вже 24 лютого о шостій ранку пролунав дзвінок від дружини.
«Зателефонувала дружина й сказала: «Почалася війна!» Ти ніби розумієш, що сталося щось велике та гнітюче, але ще не усвідомлюєш масштабу», — згадує Ярослав.
Попереду були місяці запеклих боїв у Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному — містах, які стали символами стійкості українських захисників.
У Рубіжному під час виконання бойового завдання Ярослав був водієм бронеавтомобіля. Колона потрапила під атаку ворожої диверсійно-розвідувальної групи.
«Було два постріли з РПГ. Один промахнувся. Другий влучив у машину. У машині було 16 чоловік. Вона загорілася, але, слава Богу, усі вижили!» — розповідає він.
У критичний момент потрібно було діяти швидко: зупинити машину, забезпечити евакуацію особового складу, локалізувати займання. Після того випадку Ярослав завжди возить із собою шість вогнегасників — це його особисте правило безпеки, сформоване бойовим досвідом.
Після того випадку Ярослав завжди возить у машині шість вогнегасників. Це його особисте правило безпеки, сформоване бойовим досвідом.
Найтяжчими для нього залишаються події в Рубіжному. Під час одного з виїздів під обстріл потрапив КрАЗ, у кузові якого перевозилися боєкомплекти до зенітної установки. Ризик детонації був надзвичайно високим.
«Розумів, що якщо рвоне — буде біда. Просто гасив. Робив те, що треба. У такі моменти немає часу на страх — є лише чіткий алгоритм дій», — говорить військовий.
У червні 2022 року, після повернення до Харкова, Ярослава направили на виконання завдань у районі Руської Лозової. Він забезпечував перевезення військовослужбовців на позиції та виконував логістичні завдання.
Кожна поїздка — це загроза потрапити під артилерійський обстріл, складні ділянки доріг, мінна небезпека, необхідність швидко змінювати маршрут.
Згодом Ярослав став водієм швидкої допомоги. Його завданням була евакуація поранених між стабілізаційними пунктами та госпіталями. У таких поїздках кожна хвилина має значення.
У 2023 році він виконував одну з найважчих місій — транспортування загиблих воїнів із Донбасу по всій Україні.
«Це найважча тиша, яка тільки може бути в машині», — з сумом каже він.
Ця робота вимагає не лише професійних навичок, а й великої внутрішньої сили.
За час служби Ярослав керував різною технікою — автомобілями швидкої допомоги, бронеавтомобілями Roshel, військовими вантажівками. Змінювалися машини, напрямки й завдання, але незмінним залишалося головне — відповідальність за кожне життя в салоні.
«Моє завдання — доставити. Чи це під обстрілами, у темну пору доби, розбитими дорогами — не важливо. Найголовніше, щоб усі, хто поруч, залишилися живими, поранені вчасно потрапили до медиків, а кожен мав шанс повернутися додому», — говорить Ярослав.
Сьогодні Ярослав продовжує службу на Харківщині. Знову дороги. Знову виклики. Знову люди, які довіряють йому свої життя.
