Деякі побратими іноді називають його Поетом, до повномасштабного вторгнення чоловік працював у бібліотеці, серед тиші та книжкових полиць, наразі у його руках — не друковані видання, а кусачки та бухти колючого дроту.
Про Поета розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
Колишній бібліотекар розповідає про те, як у лавах 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ бере участь у будівництві інженерних загороджень у районі відповідальності Тактичної групи «Слобода».
«Ми не рахуємо в метрах — ми рахуємо в життєздатних позиціях»
— Чи є у вас позивний?
— Та ні, позивного як такого немає. Дехто каже Поет, але то таке… Просто солдат.
Призвався нещодавно. Чотири роки в бібліотеці працював, потім на складі. Звичайна цивільна робота.
— Як виглядає ваш вихід? Скільки вдається зробити за зміну?
— Ми кілометри не рахуємо. Важлива кількість готових «ниток». Буває, за пів дня робимо п’ять рядів дроту. Один такий проліт — це метрів тридцять. Начебто небагато, але коли це все робиться руками, і під загрозою удару — кожен метр відчувається інакше. Та й сам дріт — гострий як лезо. Тому рукавички тут — це святе, без них руки за хвилину будуть порізані до кісток. А ще лопатка, кусачки, і міцні нерви. Іноді щось зверху збивають, просто над тобою, але, слава Богу, поки не влучало.
«Темрява — це коли працюєш на звук!»
— Чи доводилось працювати вночі? Коли не можна користуватись навіть ліхтариком?
— Тяжко. Буває, що в темряві так накрутиш, що потім приходиться переробляти, бо нічого не бачиш. Поки що за темряви чи сіряка працювали дуже рідко, більше на самих позиціях доводилося.
«Єгоза» робить ворога інвалідом за секунди»
— Колючий дріт отримав поширення за Першої світової війни. Чи досі він ефективний?
— Коли окупант йде на штурм і влітає в «Єгозу», він заплутується миттєво. Спробує перелізти або проскочити — стає інвалідом за секунди, вона ріже все. А є ще «путанка». Це взагалі страшна річ. Якщо ти біжиш і влітаєш у неї — можеш переламати собі кістки під власною вагою. Поки він намагається відчепитися, його легко знищити. Це прекрасна можливість для нашої піхоти та операторів дронів. Маємо відчуття, що ти робиш це не для «галочки», а для людей. Щоб хлопцям в окопах потім було спокійніше. Це тримає.
— Що фізично найважче: копати під стовпчики чи натягувати саму «колючку»?
— Земля. Вкопувати стовпчики в нашому грунті — це найважче!
«Чай, кава і книжка — мій відпочинок»
— Після зміни, коли ви перетягали на собі тонни металу, як відновлюєтесь? — Чай люблю, каву. І почитати — стара звичка з бібліотеки не зникає.
«Оборона — це наше військо, більше нічого»
— Що для вас є головним фактором надійної оборони?
— Наше військо. Люди. Жодні загородження не допоможуть, якщо за ними не стоятиме наш солдат. Це і є наша оборона.
— Чому вирішили піти саме в Нацгвардію?
— Я з Харкова. Сам звернувся, мене взяли. Служу у стрілецькій роті. Це — мій дім, і я його захищаю як умію — лопатою, кусачками й дротом.
