Спека до п’ятдесяти градусів по Цельсію, екзотичні звичаї, всуціль озброєне населення. Про свої понад два роки життя, проведених в африканській миротворчій місії розповідає підполковник Володимир Лютий.
Він наразі є командиром зенітно-ракетного дивізіону військової частини 3017.
Знання англійської, добрий військовий вишкіл та бажання допомогти людям – те, що привело Володимира Лютого в далеку африканську країну. Адаптацію та первині інструктажі проходив в Уганді на базі ООН. І ось останній ривок – переліт до Джуби, столиці Південного Судану. Наскільки непроста буде робота попереду, стало зрозуміло вже на злітній смузі.
«Моє перше враження – все інше! Ми знали, що в той момент немає бойових дій, проте в ілюмінатор ми бачили спалену бронетехніку вздовж злітної смуги, спалені літаки та гелікоптери. Це якось по-бойовому нас налаштувало, стало зрозуміло, що ми їдемо в країну немирну, що можуть бути складнощі. Після розподілу, я потрапив до міста Малакал. Це штат Верхній Нил, північний регіон Південного Судану», – поділився підполковник Лютий.
На той час у Малакалі мешкало приблизно сто сорок тисяч осіб. У Верхньому Нілі – мільйон. Це переважно представники нілотських народів дінка, нуер та шиллук. Часто вони живуть побутом та ритуалами савани просто серед модерних «кам’яних джунглів». Збройні протистояння на етнічному, релігійному та соціальному ґрунті між ними – звична річ.
«Вони живуть, так як жили їхні прадіди багато сотень років тому. Багато живе в тукулах, це – глиняне житло вкрите очеретом. Їжу готують на багатті. Полювання, збиральництво, скотарство – так вони живуть. Водночас вони, не змінюючись, прагнуть мати ті самі речі, що й «білі», постійно чекають від нас якось дива, і радіють нам як діти. При цьому зброю має кожна дитина, яка зможе її підняти. Діти збирають її на полях боїв, вона може лежати просто на вулиці. Ростуть швидко, сильні, витривалі. Хлопчик може стати воїном у п’ять років! Це для нас неймовірно. А там це – норма. Середній зріст чоловіків – два метри двадцять сантиметрів. Вони вивчають зброю змалку. Це – величезний ринок зброї. Вона там з усього світу і всіх часів. Там можна знайти як автомат сорок п’ятого року минулого століття, який досі воює, так і сучасну модель вісімнадцятого року випуску. В одному бою можуть битися воїни з луками, списами і автоматами Калашникова, кулеметами. Ми це бачили в містечку Бентью», – пояснює миротворець.
Багатий на нафту регіон десятиліттями потерпає від безладів, війн на релігійному та етнічному ґрунті. Вони унесли мільйони життів та створили величезні анклави біженців у сусідніх країнах. Південний Судан проголосив незалежність у 2011 році, але дорога до миру була надзвичайно тернистою. Власне тому українські миротворці опинилися в цій країні.
«Міжнародна спільнота на чолі з ООН ввела поліцейський та військовий контингент, щоб стабілізувати ситуацію, пригасити збройний конфлікт та дати можливість уряду Південного Судану розпочати будівництво власної країни без втручання «північного» сусіда. Світ визнав право на існування цього уряду. Україна теж допомагала, особливо поліцейським контингентом та військовими спостерігачами. Справа в тім, що ще до військового конфлікту, який ми зупиняли, місія ООН, куди входили й українці, вже працювала у Судані, ще до проголошення незалежності Південного Судану, куди ми всі перемістились з часом», – розповідає підполковник Лютий
Володимир Лютий працював у миротворчій місії протягом двох з половиною років: з лютого 2013-го по серпень 2015 року. Українці в ній не мали втрат. Чого не скажеш про індусів, в’єтнамців, китайців, інших представників військового контингенту, які нас охороняли. Вони гинули переважно вночі на посту, нерідко під час сутичок місцевих правоохоронців між собою.
«У складі ССВ нас було десять поліцейських, ми вчили місцевих правоохоронців, моніторили правову ситуацію, працювали у поліцейських відділках, допомагали у розслідуванні кримінальних злочинів. Я прийшов з Внутрішніх військ, тому спеціалізувався на заходах з охорони громадського порядку. Було багато патрулювань по далеких селах на три-чотири дні. Люди нас зустрічали як диковинку, нам доводилось вирішувати масу гуманітарних питань», – пояснив пан Володимир.
Сьогодні підполковник Володимир Лютий опікується зенітниками, розмова відбулася під час їхнього польового виходу. Після повернення додому, у 2015-2016 роках, виконував завдання у ході Антитерористичної операції в районі Карлівки, Пісок, Станиці Луганської, Слов’янська.
Фото з особистого архіву Володимира Лютого
