Відтворену у доповненій реальності дерев'яну церкву 18 століття, знищену на Харківщині радянською владою у 30-х роках ХХ століття, 26 лютого презентує видавець Олександр Савчук у Мерефі на тому самому місці, де знаходився храм.
Візуалізація за допомогою AR-технології знищеної Введенської церкви, побудованої у 1761 році в селі Артемівка (зараз це територія міста Мерефа Харківської області) – частина проєкту видавця Олександра Савчука про п’ять дерев’яних шедеврів української сакральної архітектури Лівобережної України.
Його нова книжка «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури» невдовзі вийде з друку. Це буде видання з доповненою реальністю – так Савчук відновлює, хай віртуально, у 3D, взірцеві церкви.
«Українські дерев’яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі.
Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев’яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати», розповідає видавець Олександр Савчук.
Про переважну частину знищених храмів, які вже не існують фізично, можна дізнатися завдяки кресленням і фотографіям Стефана Таранушенко (1889-1976), слобожанського дослідника українського дерев’яного храмового будівництва, мистецтвознавця, культуролога та музейника. Найактивніша, найплідніша фаза діяльності Таранушенка припала на 1920-1930 роки: він обстежив і описав сотні українських сільських церков, які за кілька років будуть безбожно і безжально зруйновані радянською владою.
Зараз частина сакральної архітектури – дерев’яні українські церкви – стоїть на межі остаточного знищення. Частина – врятована у заповідниках-скансенах. Саме скансени дають можливість побачити рідкісні збережені взірці «в натурі».
Відомості про Введенську церкву
Введенська церква була збудована в Артемівці у 1761 році, – а слободу цю за сотню років перед тим осадив не хто інший, як Іван Сірко, полковник Харківського Слобідського полку. Віддав її у віно за дочкою мереф’янському сотнику Іванові Артеменку – звідси й назва. Нині Артемівка входить до складу міста Мерефа, на центральній площі якого стоїть пам’ятник Сірку.
Мабуть, і нащадки славних козаків в Артемівці не бідували, адже змогли залучити до спорудження Введенської церкви талановитого і досвідченого майстра, який володів досконалою будівельною технікою. Характерні риси його стилю відбилися у пропорційному строї церкви. Вона належить до т. зв. Лиманської школи майстрів (від назви с. Лиман на Харківщині), яку вивів Таранушенко, ретельно дослідивши пропорції усіх відомих йому церков Лівобережжя.
За спостереженням Таранушенка, артемівський майстер особливо виразно виявив тонку елегантність, зібраність і стрункість статури церкви, ніжну гармонійність, музичність її художньо-архітектурного образу в зовнішньому вигляді споруди.
Стрункості їй додає гранчастість зрубів. Коли глядач дивиться на стіни церкви зовні, перед його очима постає рясне й ритмічне зіставлення різних за величиною і стрункістю граней. Серед них є більші (в яких висота лише на третину більша за ширину), менші (у них висота вже вдвічі переважає ширину) й зовсім вузенькі. Завжди по-різному освітлені, грані зрубів чітко, але не різко намічають розчленування будови.
Верхи церкви теж виглядають стрункими. Хоч і дуже високі, вони не порушують оптичної стабільності споруди, легко і впевнено виростаючи вгору. Це знов-таки досягається за рахунок пропорцій: висота восьмериків становить не більше двох третин їхньої довжини, і їхні маси збільшуються, від нижніх до верхніх, поступово, без різких стрибків.
Порівняно зі зрубами, стрункі верхи розчленовані енергійно, що підсилює живописне трактування форм. І загалом елементи живописного підходу характерні для вираження майстром архітектурно-художнього образу церкви в її зовнішньому вигляді.
Проєкт реалізується за підтримки УКФ.
Фото та креслення: С. А. Таранушенко